Не всі вірять в існування відьом, домовиків, а тим більше — перевертнів. Та ваш скептицизм не заважає їм існувати.

Ця історія трапилася зі мною, коли мені було років сім чи вісім. І, випереджуючи запитання, які могли виникнути, ні, я не перевертень, але його бачила.

Тож, цей ранок нічим не вирізнявся від інших. Ми з сестрою, як завжди байдикували: лякали сусідських гусей, дражнили хлопчаків за парканом, блукали порожніми будинками край села в пошуках "скарбів". Під час таких забав, моя сетстра придумала гру: хдо далі жбурне камінець. Це було доволі весело, доки мій камінь не втрапив у чорну кішку, яка пробігала повз. Це нас зупинило лиш на кілька хвилин, що супроводжувалися веелим реготом. До поки не почулися приглушені скрипливі слова відлюдьковатої старої, що живе під лісом.

- Ви пошкодуєте, що зробили це. — просміялась вона, — Як двоє вовчат живете, то ж вовками й помрете!

Та хаба ці слова могли насторожити двох малих непосид? Авжеш ні. Пройшов тиждень радощів та веселощів. Наближалася повня, а з нею і не зрозумілий страх та злість. А тоді все, що пам'ятаю — це холодне світло Місяця та голод... Зранку, лежачи у своєму ліжку втомленою та брудною, відчула гостру біль у правій руці. На ній красувалося кілька глибоких подряпин (які в подальшому слугуватимуть мені згадкою про сестру.) Оглянуши кімнату, я помітила, що ліжко сестри порожнє. Запитавши про неї в батьків, не отримала чіткої відповіді. Та на наступну повню, у моє вікно щось прошкряботіло, — це було велике вовчення з неприроднь яскравими очима, які були такими знайомими. З його пащі тонкими цівками стікала яскраво червона кров. Воно намагалося пробратися до кімнати, але його не пускали решітки, які батьки поставили на вікна ще минулого року. Мене настільки переповнив страх, що я боялася навіть дихати. Лише хотіла, аби швидше настав ранок, аби тільки прийшли батьки. Та ніч не хотіла закінчуватися, як і шкряботіння, що ставало дедалі впевненішим та сильнішим. Ще мить — і воно пробиреться сюди! Паніка замінилася холодною рішічустю. Піднявшись на ноги, я стрімголов вибігла з кімнати, закривши її на замок. Пробралася на горище, де стояла велика скриння і, не довго думаючи, забралася туди та, мабуть, просиділа до ранку. Коли мене знайшли батьки, в їхніх очах читався страх та жаль. В мою кімнату мені так і не дозволили зайти. Сказали, що туди пробрався вовк і його вбили. Та я знаю, що то була сестра! І здогадуюсь, хто в цьому винен!