Іторія на ніч.

 Бабай 

 Усі діти знають, що вночі потрібно спати. Та не всі це роблять...

  Цієї ночі Місяць світив по-особливому ясно. Можна було роздивитися кожну деталь   кімнати,  яку Івась так не любив. Старі меблі, запилені фіранки та подерте збоку ліжку, яке не міняли ще з того часу, як воно належало його мамі. 
  Сон ніяк не приходив, і думки майоріли в голові одна за одною. Він уявляв веселе літо у місті, похід на пляж з друзями. Та відчував неабияку злість, яка згущувала повітря та притягувала істот, як нектар бджіл.
  Раптом шорох і легке шкряботіння вибило його з роздумів. Коли він поглянув на смартфон, час показував 02:37. 
  - Напевне знову ті кляті миші. Увімкнув нічник (це завжди допомагало).  Та звук не вщухав, переміщуючись з одного вікна до іншого з неабиякою швидкістю. Легенький стук — і серце закалатало часто та гучно, ще один — кімната ніби наповнилася тінями, що огортали кожну деталь та, наближаючись до нього, стискали простір. Івась заплющив очі так міцно, як тільки міг, заліз під ковдру та почав перелічувати овець, як навчала мама, аби швидше поринути у сновидіння та не думати про химерні видіння. Минуло близько п'яти хвилин, як все вщухло.
   - Сон. - розплющивши очі промовив хлопчик, не пам'ятаючи, як засинав. Але таке пояснення його повністю влаштовувало. Набравшись хоробрості, він підняв ковдру: кімната була порожня і досі освітлена, наче вдень. Аби заснути, він вирішив відкрити вікно, щоб забрати цей задушливий запах старої кімнати. Почувся скрип відчиненого вікна... А далі тиша, повна тиша... Ніби хлопчика і не було... Ніби вікно ненароком прочинилося від вітру...
  Тож тиша буває і страшна, а діти буває зникають безслідно. Тому, спіть міцно, мої жахастики. І не прочиняйте вночі вікна.